Геннадій Махновський: «Прийшов на бадмінтон, та так і залишився в ньому на все життя»

Category: Новини

Карантин вплинув на життя не тільки спортсменів, а й тренерів. В деякій мірі для них він став ще більшим випробуванням, адже зараз треба знаходити нові методики тренування для своїх підопічних в складних для цього домашніх умовах. Крім того по закінченню пандемії прийдеться заново моделювати програму тренувань та підготовки до найважливіших стартів, в тому числі Олімпійських та Паралімпіських ігор, які вже перенесені на наступний рік.

Про олімпійський відбір та про тих, хто серед вітчизняних бадмінтоністів претендую на поїздку в Токіо, чи відбудеться в цьому році турнір «Kharkiv International» та оптимальний вік для спортсмена, чому до сих пір волан роблять з пір’я та багато іншого цікавого зі світу бадмінтону розповів Заслужений тренер України, президент Федерації бадмінтону Харківської області Геннадій Махновський.

— Чи завершився вже у бадмінтоні відбір на Олімпійські ігри?

— Відбір не був завершений. Змагання перервалися за півтора місяці до закінчення відбору. Поки не ясно, що буде далі.

— Які шанси у наших спортсменів?

— За останніми даними Артем Почтарев відбирається на Олімпіаду за першим списком. Потім буде ще докомплектація, тому що деякі країни можуть не повезти своїх спортсменів з різних причин, плюс у деяких спортсменів по кілька ліцензій завойовано, наприклад, в парі та міксті. Ці місця будуть звільнятися, та передаватися для одиночної категорії. Таким чином, буде ще другий список. Що стосується жінок, то Марія Улітіна в перший список не потрапляє, але будемо сподіватися, що потрапить у другий.

— Хтось ще претендує з українських бадмінтоністів на завоювання ліцензії?

— Ні, більше ніхто. Справа в тому, щоб потрапило два спортсмена в одиночній категорії, потрібно, щоб вони були обидва в числі 15 найсильніших у світі. Для нас це невидима перспектива. А в парних і змішаних категоріях всього відбирається по 16 пар та мікстів. Це теж така примарна перспектива. Поки претендентів у нас немає.

— В квітні цього року в Києві мав відбутися чемпіонат Європи з бадмінтону, але через епідемію коронавирусу в світі його скасували. Що відомо зараз про його подальшу долю?

— Всі чекають рішення Європейської федерації. Є домовленості, що чемпіонат відбудеться в Києві, але коли тепер, поки не відомо. В травні також повинен був пройти командний чемпіонат світу. Його перенесли на серпень. Але зараз важко, щось конкретне говорити. Всі міжнародні змагання з бадмінтону скасовані поки що до середини липня.

— Проведення турніру «Kharkiv International» є в планах на цей рік?

— В календарі він запланований та має відбутися у вересні. Але знов-таки, гарантій ніяких немає. Будемо сподіватися, що все закінчитися благополучно та він відбудеться.

— Як давно вже проходить турнір такого рівня в Харкові?

— Ідея його проведення реалізовувалася дуже довго. Вона виникла ще в 1997 році після Олімпіади в Атланті. На жаль, реалізувати її вдалося лише в 2009 році. З тих пір у нас на турнірі були представники понад 60 країн світу з усіх континентів.

— На «Kharkiv International» приїжджає багато спортсменів з Азії, де дуже сильна школа бадмінтону. Чим беруть азіати, що протягом багатьох років є лідерами світового бадмінтону?

— Я б сказав, що лідерами є і датські бадмінтоністи. Протягом багатьох років вони становлять серйозну конкуренцію. Що стосується Азії, то там величезна кількість бадмінтоністів це раз. Крім того у них величезна кількість турнірів, і зовсім інше ставлення до бадмінтону. Умови для тренувань, для проведення змагань, вони непорівнянні з європейськими. Хіба що в Данії велику кількість тренувальних залів, центрів і академій бадмінтону всяких. Природно і висновок — коли цілеспрямовано готують спортсменів десятиліттями, то вони виходять на зовсім інший рівень. У нас, на жаль, поки таких можливостей немає. Взяти навіть нашу кращу бадмінтоністку останніх років Ларису Григу. Їй пощастило потрапити в програму Світової федерації, і вона три роки прожила та тренувалася в Німеччині в спеціалізованому тренувальному центрі. Це дозволило їй високо піднятися в світовому рейтингу та вона перемагала на багатьох світових турнірах. Все це завдяки тому, що практично відразу після переходу з юніорського бадмінтону в дорослий, вона потрапила в дану програму, і тренувалася за кордоном у професійних тренерів. У нас в Україні в силу багатьох обставин, тренер не може так працювати, і не тому, що не хоче або не знає, або не вміє, а тому що занадто багато на ньому неспецифічних функцій, які заважають віддаватися повністю тренерській роботі.

— «Kharkiv International» збирає також велику кількість глядачів. Бадмінтон сьогодні популярний вид спорту в Україні?

— Я повинен сказати, що за останні пару років популярність бадмінтону помітно зросла. Цьому сприяє Федерація бадмінтону України. Вона оновилася пару років назад, та дуже багато зроблено кроків в плані популяризації бадмінтону, особливо дитячого та юнацького. Дуже багато з’явилося аматорських секцій. Величезна кількість людей зараз грає в бадмінтон. І це, до речі, дуже добре. Це дуже позитивний момент не тільки для розвитку бадмінтону, а й для розвитку всього суспільства. Бадмінтон — це не тільки гарне фізичне навантаження, це, я б так сказав, спосіб життя. Він змушує думати і розвиватися.

— Як часто до Вас приходять любителі, які хочуть стати професійними спортсменами?

— Скажу так, що любитель професіоналом в бадмінтоні ніколи не стане. Це омана. Якщо хтось хоче, умовно скажемо, почати грати в бадмінтон в 25 років та потрапити на чемпіонат світу, то це можливо лише в якості глядача. Професійний бадмінтон — це тяжка багаторічна праця. Що стосується любителів, то у них величезна кількість своїх змагань. Вони по різним категоріям розподіляються та грають між собою. Проходять і чемпіонати світу, і чемпіонати Європи. Років десь два тому, якщо не помиляюся, в Швеції був чемпіонат світу, участь в якому приймали близько 1500 людей. Вони проводяться за різними віковими групами, навіть серед спортсменів старше 75 років. Потрібно відзначити, що харків’яни показують високі результати на таких чемпіонатах світу. Віктор Бабенко був срібним призером чемпіонату світу, який проводився в Канаді. Наталія Головкіна була срібним призером в парній категорії і бронзовим, по-моєму, в одиночній. Також Наталія Головкіна разом з Оленою Шутенко в 2016 році стали переможницями ветеранського чемпіонату Європи в Словенії.

— Який оптимальний вік для професійного бадмінтоніста?

— Вважається, що у бадмінтоністів-одиночників оптимальний вік десь від 24 до 33 років. Є, звичайно, винятки — такі видатні гравці, як Лі Чон Вей та Лін Дан, якому вже 36 років, а він досі грає на високому рівні. У жінок цей вік трохи менше. Вони трохи раніше закінчують, але раніше починають грати на високому рівні. А в парних категоріях провідні бадмінтоністи і до 40 років грають та показують дуже якісний бадмінтон. Але це парні ігри, де навантаження менше.

— З якого віку набирають дітей в секції?

— Згідно з рекомендаціями — в 7-8 років. Є тренери, які набирають дітей і в п’ять років. Я, чесно кажучи, не дуже поділяю такий підхід. Що стосується моїх рекомендацій, то я сказав би, що років в 8-9 потрібно. Це як раз той вік, коли треба починати. Якщо починати раніше, то тільки для того, щоб прищеплювати загальнофізичні навички, а не конкретно бадмінтонні. Можу навести приклад. В мене син, він зараз входить до збірної України, так він почав займатися бадмінтоном відносно пізно — років в десять, і то спочатку на напіваматорському рівні. Серйозно, вже професійно — років в 14.

— Чи важлива фізична підготовка для новачків?

— Дуже добре, коли в бадмінтон приходять діти, які мають вже навички гімнастики, акробатики, або спіткали якісь ази плавання, легкої атлетики. Загалом, фізична підготовка важлива. Тоді дитина зовсім по-іншому сприймає ті вправи, які йому дають і швидше рухається вперед. У нього більше можливості направити свої зусилля на техніку і тактику. Такі діти швидше досягають результату.

— У Харкові проходить Шкільна бадмінтонна ліга. Наскільки вона сприяє популяризації вашого виду спорту?

— Я б сказав так, вона не стільки ефектна, скільки ефективна. Багато дуже дітей пройшло через Шкільну лігу. Цього року вона в сьомий раз проводилася та, на жаль, дограна не була через карантин. Але я не втрачаю надію, що в літній період вона завершиться. Зі свого боку ми зробимо все, щоб вона пройшла. Але, як вирішать школи, це вже буде на їх розсуд. В Шкільної лізі дуже багато дітей отримали перші навички бадмінтону. Мені важко говорити за когось, але щороку дуже добре відгукуються про неї: і учасники, і вчителі, і батьки. Багато дітей потім приходять та займаються бадмінтоном вже в секціях. Крім того у нас вже два роки проходить турнір вчителів. По закінченню Шкільної бадмінтон ліги Федерація бадмінтону Харківської області проводить чемпіонат міста серед вчителів, і вони із задоволенням беруть у ньому участь, причому не тільки вчителі фізкультури.

— А як Ви потрапили в бадмінтон? Чим привабив цей вид спорту?

— Потрапив абсолютно випадково. Пішов, так би мовити по шляху найменшого опору. Я грав футбол взагалі. Колись в інституті я в одному семестрі пропустив практично всі тренування — два рази ламав руку і був струс. Мені не поставили залік, і на третьому курсі у мене раптом стали знімати стипендію, тому що хвіст. Потрібно було отримати залік, та я пішов по шляху найменшого опору — вирішив знайти легку секцію, з легким видом спорту. Прийшов на бадмінтон, таі так і залишився в ньому на все життя.

— Чи дійсно легким він виявився для Вас?

— Зовсім нелегким. Повірте, мені було так соромно тоді. Я начебто здоровий, спортивні ігри були моїм життям. Коли прийшов на бадмінтон, здавалося, що зараз вдарю по волану, і він викрутиться навиворіт, а виявилося, що навіть до середини поля добити не можу. Довелося надолужувати згаяне та намагатися чогось досягти. Так і залишився в бадмінтоні.

— Тим не менше, після інституту Ви досить тривалий час працювали в іншій сфері.

— За першою освітою я інженер-механік та після розподілу вісім років працював на турбінному заводі. Потім поєднувати спорт і роботу на заводі стало складно, довелося щось вибирати. Я вибрав бадмінтон. Отримав потім і другу освіту.

— Зараз часто берете ракетку в руки, щоб пограти?

— Дуже важко вже через вік, та й навички, вони, знаєте, втрачаються дуже швидко. Простіше підтримувати форму, ніж потім її відновлювати. Також, я вже говорив, що тренерська робота у нас в країні включає в себе також неспецифічні для себе завдання. Не виходить прийти на тренування та просто разом з усіма відпрацювати, накидати, взяти участь в грі. На якомусь певному етапі це йде, та ракетку вже береш в руки вкрай рідко. Не хочу сказати, що я її взагалі не тримаю в руках, але це вже не те. Та й вік вже. Мене скоро вже і на чемпіонат світу серед ветеранам не пустять. (Сміється).

— За Вашу тренерську кар’єру у Вас було дуже багато яскравих вихованців. Хто-небудь запам’ятався особливо, може своїм стилем гри або характером?

— Насправді є дійсно багато спортсменів, з якими я йшов по життю, та практично з усіма підтримую хороші стосунки. Періодично виходимо на зв’язок. Усі вони індивідуальність та у кожного свій характер. Одного потрібно було посварити, іншого — ні дай Бог посварити, а то взагалі руки опустяться у нього. Хтось був більш наполегливим, хтось більш талановитим, усі по-різному. Дуже хороші спогади у мене про Олексія Курбеля. На жаль, дуже рано він закінчив грати. Він був першим майстром спорту, чемпіоном СРСР серед юнаків свого часу. На жаль, у нього сталася трагедія в молодому віці, і йому вже було не до бадмінтону. Багато спортсменів та спортсменок можна ще виділити, з якими довелося дуже багато пройти. На жаль, доводилося стикатися і з якимось нерозумінням та навіть зрадою. Таке теж довелося пережити.

— Ви також тренуєте і свого сина Михайла. Які надії покладаєте на нього?

— Син починав тренуватися у Наташі Головкіної. Він більше у неї був. Коли став старшим та знадобилися великі обсяги, почав тренуватися у мене. Звичайно, хочеться, щоб він досяг високих результатів. Але я все ж вважаю, що спортсмени в нашій країні так само повинні мати і надійний тил, тобто у них повинні бути якісь знання, спеціальність. Одна справа, якщо він захоче потім стати тренером, а інше — якщо буде працювати на виробництві, в науці або IT. Тому, щось особливо незвичайного не вимагаю від нього. Звичайно, завжди хочеться, щоб досяг більшого. Він більше грає пари та міксти, і тут багато також залежить від партнера, який у них настрій.

— Ви були на багатьох Олімпійських іграх зі своїми вихованцями. Які з них найбільше запам’яталися?

— Говорячи про бадмінтон, найкраща Олімпіада була в Пекіні в 2008 році. За організації мені дуже все сподобалося, як було в Сіднеї в 2000 році. В Атланті, навпаки, не дуже сподобалося. Чесно, навіть якогось олімпійського духу сильно не відчув. У Ріо теж якась, скажімо так, важка Олімпіада була. Нас постійно закликали не контактувати з місцевим населенням, не виїжджати в місто і т.д. Не дуже приємно було.

— А якщо судити по грі українських бадмінтоністів, яка Олімпіада принесла найбільший результат?

— В Пекіні ми вперше за весь час змогли пройти перший етап. Лариса Грига обіграла італійку та вийшла в 1/16 фіналу, де потрапила на індуску Саіну Нехвал, яка на наступній Олімпіаді в Лондоні стала бронзовим призером. Ларисі трохи не пощастило в тому матчі, але гру вона показала непогану. А по результату — кращий був у Марії Улітіної. В Ріо-де-Жанейро вона увійшла до 13 найсильніших. В своїй підгрупі вона змогла обіграти цю ж Саіну Нехвал. На жаль, далі вона програла суперниці з Таїланду. Ще хотілося б відзначити Діму Завадського, який на Олімпіаді в Лондоні в своїй групі виграв одну гру, а в другій дуже гідно боровся з чемпіоном Європи з Німеччини, але, на жаль, не пройшов далі.

— Українські бадмінтоністи серед призерів Олімпійських ігор — це реально? Що для цього потрібно?

— Я б сказав так, ніколи не говори ніколи. Все може бути, і дуже хочеться вірити, що колись наші спортсмени піднімуться на п’єдестал пошани. Об’єктивно тут мають бути присутні дуже багато речей, які повинні співпасти. По-перше, спортсмени повинні пройти українську школу та потрапити на стажування куди-небудь за кордон, там тренуватися та змінити трохи свій менталітет. Потрібно також, щоб було хороше фінансове забезпечення у них, щоб вони змогли крутитися в цій когорті найсильніших. Тоді вони отримають якісь навички. Також має бути і везіння. У мене перед очима на все життя приклад Олімпіади в Лондоні. Російські бадмінтоністи вилітали вже на першій стадії та вже зібрали валізи. В цей момент йшла гра в жіночій парі між кореянками і китаянками. Я дивлюся, і не розумію в чому справа, вони постійно подають в сітку. Виявляється, вони вирахували, що пара, яка виграє потрапляє на дуже сильну пару, і далі не виходять в четвірку. А якщо програють, то потрапляють на більш слабку пару, і вже можуть претендувати на те, щоб стати призерами Олімпіади. І вони демонстративно стоять та грають в піддавки. Але бадмінтон в Англії це королівський вид спорту. На грі був присутній хтось із королівської сім’ї, а також президент Міжнародного Олімпійського комітету. В результаті вибухнув скандал, і спортсменок дискваліфікували. Таким чином, росіянки, які зайняли в своїй підгрупі останнє місце, вийшли далі. Після чого змогли обіграти ще дві пари та стали бронзовими призерами. Ось така удача трапилася, яка буває раз в житті.

— Є думка, що бадмінтон з’явився раніше тенісу. Це дійсно так?

— Те, що він з’явився раніше тенісу це однозначно, тому що перший чемпіонат Вімблдону пройшов на рік пізніше, ніж перший чемпіонат з бадмінтону. При цьому коріння обох видів спорту ростуть з одного і того ж — є ракетка і предмет, по якому б’ють. Інша справа, що бадмінтон трохи раніше сформував свої правила. Теніс трохи пізніше, але пішов при цьому по-іншому шляху розвитку — він більше комерціалізувати. Це принесло йому величезні плоди — він зміг розвинутися набагато крутіше, ніж бадмінтон. Але при цьому в Азії бадмінтон за рівнем популярності можна порівняти з тенісом це точно.

— Не дивлячись на технологічний розвиток, на великих змаганнях грають воланами з пір’я. У пластикових неможливо домогтися такої динаміки, як в пір’яних?

— Захисники тварин по всьому світу вимагають від Міжнародного Олімпійського комітету, щоб бадмінтон виключили з програми Олімпіад, тому що це єдиний вид спорту, де в спортивному інвентарі присутні пір’я птахів. Хоча насправді пір’яні волани робляться з гусей, а вони два рази на рік скидають пір’я. Є спеціальні фабрики, які переробляють їх та роблять волани. Звичайно, в світі намагаються зробити якісні волани. Дуже багато розробок. Цим займаються вже років 25 так точно. Є якісь певні успіхи. Півтора роки тому в світі проходили три професійних турніру зі спеціальними пластиковими воланами фірми «Yonex». Вони були як експеримент. Ці волани нікому не давали. Навіть побиті тут же забирали та утилізували. На жаль, це залишилося поки лише в плані експерименту. Нещодавно я бачив інформацію, що придумали волан, яким можна грати на вулиці. Він начебто буде менш піддаватися всяким поривів вітру. Але все одно поки грають пір’яними. Є, звичайно, хороші пластикові волани, але з пір’яним воланом — це зовсім інша гра. У них зовсім інша траєкторія польоту. Пір’яні волани дозволяють спортсменам робити дуже велику кількість найрізноманітніших ударів, з різною силою, з різними підкрутками і т.д. З пластиковими воланами так поки не виходить.

— З урахуванням того що швидкість польоту волана більше 400км, можна назвати бадмінтон найдинамічнішим видом спорту?

— Як то кажуть, кожен кулик своє болото хвалить. Але я вважаю, що так. Бадмінтон — це такий вид спорту, який вимагає величезної фізичної витривалості, хорошої швидкісної підготовки, швидкісної витривалості. Також потрібно атлетична міць, адже пробивати треба з силою. За статистикою хороший бадмінтоніст за час однієї гри в трьох партіях, якщо скласти всі його стрибки над поверхнею підлоги, то в сумі виходить стрибок заввишки 1 км. Для того щоб відчути, спробуйте стрибати по сходах на 10-ий поверх, але навіть ця відстань буде менше.

— Як зараз проходять тренування в умовах карантину?

— Я так думаю, практично як і в усіх видах спорту. Бадмінтон без площадки, без волана і ракетки — це вже не бадмінтон. Зараз спортсмени більше займаються функціональною підготовкою. Якщо взяти, наприклад, Артема Почтарьова, то карантин йому знадобився. Останнім часом у нього були травми, та довелося пропустити кілька турнірів. У нього карантин проходить, як відновлювальний період. І вже далі він тренується до наступних стартів. А так ми бігаємо, стрибаємо. Є гумки всякі, з якими працюємо, є спеціальні важкі ракетки, які підкачивают кисть. Також ми придумуємо вдома якісь мотузочки, щоб можна було відпрацьовувати навички подачі, щоб не втратити їх за цей час. На жаль, грати ми поки не можемо.

— Щоб побажали людям в умовах карантину і вимушеної ізоляції?

— Побажаю усім здоров’я, та не втрачати надію, що все це обов’язково благополучно пройде. І по завершенню карантину приходити в спортивні зали.